ЗМІ оприлюднили повний список футболістів, які переїжджали грати у Росію після окупації Криму

ЗМІ оприлюднили повний список українських футболісті, котрі поїхали продовжувати кар’єру у РФ після окупації Криму та початку війни на Донбасі.

Деякі люди пожертвували заради рідної землі усім, що мали, у той час як інші діячі, які підмінюють перше слово в недолугому словосполученні “мистецтво поза політикою” “спортом”, впродовж усіх цих трьох років активно іздять виступати за російські клуби, – повідомляє канал 24.

Тільки цього літа таких з’явилося двоє – Ігор Чайковський та Олег Данченко. Близько десяти тисяч полеглих від російських куль для них ніщо. Їм треба годувати сім’ї, – пише кореспондент телеканалу.

“А чому ні? Поїхав би. Я ж їду працювати. Що мені, наприклад, робити в Україні, якщо я не маю роботи? У мене сім’я, діти. В Росії багато наших заробітчан. Незважаючи на війну, вони продовжують жити на дві країни”, – відповів Дмитро Семочко на запитання кореспондента “Якби зараз надійшла пропозиція з Росії, ви б поїхали туди?”.

також висловився ще один львів’янин Василь Кравець, який нині виступає за іспанський Луґо.

“Багато критикують тих гравців, які перейшли в російський чемпіонат. А чому вони перейшли? Хіба вони прямо так за Росію? Ні. Вони перейшли туди, бо так склалась їхня футбольна доля. В Україні їх ніхто не хотів, а нормальний варіант вийшов тільки з Росією. Вони там заробляють гроші і все одно пересилають в Україну. У цьому питанні я не погоджуюсь з Олегом Лужним, який жорстко критикував українських футболістів в Росії. Я теж патріот, але в цьому питанні я думаю не треба плутати роботу і політику. Футбол – це робота. Є ж багато простих людей, які їдуть в Москву на заробітки, але про них чомусь не пишуть, їх не називають ворогами, правда?”, – сказав він.

Винятки, звісно, бували. Поодинокі. Приміром, говорили, що ні за яких обставин не працювали б у Росії Мирон Маркевич, Артем Федецький, той же Лужний. Віталій Вернидуб після переходу в азербайджанську Ґабалу навіть сказав: “Якби перебрався до Росії, я б плюнув в рідний український прапор”.

Найсвіжіший приклад – Руслан Ротань, котрий, за словами агента В’ячеслава Заховайла, варіанти з російськими клубами відкинув з політичних мотивів. Поважно, однак не секрет, що трохи більше року тому Руслан ледь не опинився в казанському Рубіні. Перехід зірвався в останню мить. Не виключено, що Ротань змінив своє рішення теж через війну. Якщо так, то громадянська позиція капітана збірної викликає повагу.

Однак тих, хто “поза політикою”, все ж надто багато. Нині “Футбол 24” намагається згадати усіх, хто з початком російської окупації українських територій навесні 2014-го працевлаштовувався в Росії.

Марко Девіч

Формально до Марко претензій поміж решти нижче згадуваних персоналій може бути найменше. По-перше, Девіч – етнічний серб і вимагати від нього особливого патріотизму в ставленні до України було б марно. По-друге, контракт з казанським Рубіном він підписав наприкінці лютого 2014-го, коли “вєжлівиє люді” щойно всунули свого носа на територію Кримського півострова і про горезвісний референдум ще предметних балачок не було. Інша річ, що Марко повернувся в Росію й після оренди в катарський Аль-Райян і виступає за Ростов досі.

Олексій Бабир

Не витримала тонка натура футболіста постійних принижень Віталія Кварцяного, під керівництвом якого Бабир виступав п’ять сезонів поспіль, і подалася у липні 2014-го в російське Тосно. У ньому великий майстер зіграв аж два матчі і поперся в окупований Крим, де виступав за Євпаторію.

Костянтин Ярошенко

В єкатеринбурзькому Уралі пробував свої сили влітку 2014-го, у найстрашніший час, коли відбувався Іловайськ і з російської зброї збивали малазійський “Боїнґ”. Після того ж, як проявити себе в складі уральців вічно перспективному Костянтинові не вдалося, він не сильно перебирав і подався до “бандерівського” Львова, де з таким же успіхом як і в Єкатеринбурзі півроку протирав штани у складі Карпат.

Олег Чуваєв

У Томь перейшов з клубу Севастополь, влітку, після того як однойменна команда, котра виступала в українській Прем’єр-лізі, припинила існування.

Олександр Зінченко

Вихованець Шахтаря перебрався в російську Уфу в лютому 2015-го. “Я вважаю, що футбол поза політикою, – коментував Олександр. – Не розумію, навіщо люди пхають цю політику в футбол? Це зовсім інше. Футбол – це міжнародна мова, що об’єднує людей”.

Після успішного дебюту Зінченка в складі Уфи йому пропонували змінити громадянство. Але на випередження зіграла українська Федерація футболу. Восени 2015-го Олександр не лише отримав виклик від Михайла Фоменка до лав національної збірної, а й вийшов на заміну на заключних хвилинах одного з ключових матчів відбору до Євро-2016 проти іспанців у Києві.

Богдан Бутко

У пермський Амкар на правах оренди переїхав взимку 2015-го. І ще й бідкався, що не розуміє, чому в Україні усі так озлобилися на Донбас і на футболістів, які їдуть грати в Росію. Дійсно, і чому ж?… Бутко виступав за Амкар протягом цілого 2015-го, а потім повернувся в Шахтар, де по великих святах виходить замість Даріо Срни на правому фланзі оборони.

Євген Зубейко

З одеського Чорноморця, з яким Євген виступав у Лізі Європи, взимку 2015-го оборонець перейшов у першоліговий клуб Тосно.

“Реакції фанів не боюся. Це суто їхня особиста думка і їх право. Коли я підписував контракт, то розумів куди йду і яка реакція буде у людей. Вважаю, що спорт поза політикою”, – говорить він.

За Тосно Євген відіграв аж один матч, повернувся в Україну, де виступав спершу за Металіст, а з сезону-2016/2017 – за вельми патріотичні львівські Карпати, для яких приймати безпринципного перебіжчика – теж не проблема.

 

Фото: sokol-saratov.ru/Виктория Дроздова

Андрій Яковлєв

Харків’янин, вихованець донецького Шахтаря в Україні в останнє виступав в 2011 році. В складі першолігової Полтави. Після того пограв за словацький Татран, білоруські Слуцьк і БАТЕ. З Борисова в січні 2015-го перебрався в саратовський Сокіл, за який провів лише 12 матчів і влітку виступав уже за молдовську Зорю з Бельців. Зараз представляє казахстанський Тараз.

Денис Кулаков

За єкатеринбурзький Урал виступає з літа 2015-го. Є основним гравцем команди. Найкращий гравець клубу в сезоні-2016/2017 за версією вболівальників, фіналіст останнього Кубка Росії.

Євген Селезньов

“Годувальник сім’ї” з його слізливими висловлюваннями про голодного сина, звісно, заслуговує стати стягом для всієї когорти, про яку мова піде нижче. У Селезньова були пропозиції з клубів Західної Європи, зокрема з англійського Сандерленда, однак він пішов шляхом найменшого спротиву і щоб не вчити мови, поїхав у те середовище, де почувався комфортно. Найсмішніше, що в краснодарській Кубані Євген заграти не зумів і повернувся додому, в рідний Шахтар через якихось чотири місяці ошуканим матеріально та ще й звинуваченим у тому, що з’являвся на тренування нетверезим.

Олег Міщенко

Перед переходом в пермський Амкар влітку 2016-го теж розповідав про те, що любить свою країну, але мусить годувати сім’ю. Трохи погодував, але недовго, бо в Пермі швидко переконалися, що футболіста вони придбали зовсім не видатного. Восени 2016-го Міщенко вже грав на правах оренди у Маріуполі, в знайомого за роботою в ужгородській Говерлі тренера Олександра Севідова. Грав теж не надто вдало і взимку азовці від послуг Олега відмовилися. Після закінчення сезону-2016/2017 контракт Міщенка з Амкаром завершився.

Андрій Пилявський

Теж переходив з луганської Зорі до казанського Рубіна взимку 2016-го з Україною в серці, але з думками про голодну сім’ю на язиці. Проте зіграв у чемпіонаті Росії аж на два матчі більше за Міщенка (Олег – один, Андрій – три), втратив шанс потрапити в заявку збірної на Євро-2016, а згодом знову повернувся транзитом через Ворсклу в Зорю, де навесні 2017-го був резервістом.

Антон Шиндер

З Ворскли у пермський Амкар перейшов влітку 2016-го. А до того, трохи раніше був на перегляді у грозненському Рамзан-Ахматі. Пардон, Тереку. В Амкарі в сезоні-2016/2017 вихованець сумського футболу, котрий п’ять років грав на рівні аматорів у Німеччині, виглядав прекрасно – вісім матчів, 0 голів.

Олексій Гай

Ілюзій стосовно морального обліку цього вихованця запорізького футболу не було ще відтоді, як у грудні 2014 року єдиним поміж усіх учасників матчу Карпати – Чорноморець відмовився вдягати перед виходом на поле футболку з надписом “Слава Українській армії”. Тому його перехід у краснодарську Кубань у серпні 2016-го виглядає, в принципі, логічно.

Тарас Михалик

Свою принципову позицію вихованець волинського футболу проявив, ще виступаючи у складі київського Динамо. То коли виступав у рідному Любешеві на Волині в агітаційному матчі, організованому депутатом-комунякою Валерієм Бущиком. У футболці Комуністичної партії.

У московський Локомотив переїхав влітку 2013-го, тобто ще до початку активної фази протистояння між Росією та Україною. Втім, вже після кримської окупації встиг двічі продовжити контракт із залізничниками – спершу до літа 2017-го, а нещодавно – до завершення наступного сезону.

Артем Мілевський

Патріотично налаштовані українські журналісти вважають почесним і дотепним проявляти, що мають ледь не дружні стосунки з людиною, котра спершу начхала на свою власну Батьківщину Білорусь, а у вересні 2016-го плюнула й на Батьківщину нову, підписавши у час агресії північно-східним сусідом контракт з першоліговим клубом Тосно.

Анатолій Тимощук

Завдяки екс-дружині колишнього капітана збірної України Надії Навроцькій маємо змогу знати чи не про кожен крок Анатолія на теренах Санкт-Петербурга. Завершивши кар’єру гравця, цьогоріч узимку Тимощук повернувся в “Сєвєрную сталіцу” і став помічником Мірчі Луческу в Зеніті. Паралельно волинянин веде у Росії бізнес, причому приваблює клієнтів різними суто ватними штукенціями на кшталт колорадських стрічок, пілоток і дєдовоєвальних листівок.

Ігор Чайковський

Два тижні тому 25-річний вихованець буковинського футболу підписав контракт з махачкалинським Анжи. Перспектива виступати з луганською Зорею в Лізі Європи потьмяніла при вигляді щедрих дагестанських баришів.

Олег Данченко

У ту саму Махачкалу на правах оренди кілька днів тому попхався й 22-річний вихованець запорізького футболу Олег Данченко. Який проявив себе у професійному футболі в складі одеського Чорноморця, а торік підписав контракт з Шахтарем. Власне, в минулому сезоні Олег виступав за “моряків” на правах орендованого. А тепер поїде в тому ж статусі у столицю Дагестану.

…Можна також згадати іншого вихованця Шахтаря Іллю Михальова, котрий влітку 2014 підписав контракт з клубом Томь, перейшовши туди з російського ж Нєфтєхіміка з Нижньокамська. Також крім Семочка, Михалика і Тимощука, залишилися в російському чемпіонаті після окупації Кримського півострова і вторгнення на Донбас, маючи чинні контракти, інші українці – Андрій Дикань, Ярослав Годзюр, Павло Степанець, Артем Штанько, Станіслав Причиненко, Андрій Прошин, Микола Циган, Максим Трусевич і Олександр Касьян. Стосовно Андрія Гайдаша, сина знаного бомбардира Таврії, ілюзій бути не могло з огляду на відкрито сепаратистську позицію батька.

Буквально кілька годин тому на офіційному сайті луганської Зорі з’явилася інформація, що на зборах в Словенії клуб 10 липня зіграє зі згадуваним у цьому матеріалі неодноразово Уралом. З весни 2014-го українські клуби з клубами країни-агресора ще не грали, – зазначає автор статті.