ІНФОТАБ підготував велике інтерв’ю з мером Жмеринки Святославом Пиздарчуком.
Ми проїхали в чудову та сонячну Жмеринку, де люди посміхаються кожен день та насолоджуються життям. В чому секрет їхнього щастя? Клімат, історичний вокзал чи пахуча зелень, яка заполонила місто? Відповімо просто – народний співак, заслужений артист України, підприємець, продюсер та мер Жмеринки Святослав Пиздарчук.
Ми поговорили зі Святославом на його чудовій дачі біля озера у мікрорайоні “Велика Жмеринка”. Він розповів про кар’єру співака та лідера ВІА “Жупан”, допомозі вірянам та майбутніх планах щодо облаштування міста.
– Святослав, чому ви почали свій творчій шлях саме з шансону?
– Можна просто Свят. Олеже, дивись. Мій творческій путь почався з дитинства, як це не банально звучало. Ми росли ось такими маленькими на піснях, які можна було почути на свадьбах, діскотєках і банально у маршрутках. Ти собі їдеш, задуха, по салону розливаються аромати домашньої кухні, яйца, сметана, ковбаса, дорога колєсіт, водітель баранку крутить, а оце грає весела та добра музика. Всім відомі пісні “Полюбила участкового – виявився ПЕПсом”, “Прокурорський портфель”, “портова Роза”, вони впиталися з молоком матері.
У нас у Жмеринці все було просто. Ти виходив на вулицю і за допомогою оцих простих текстів міг донести зрозумілим язиком головне пацанам з робочих кварталів. Цю ідею я взяв із собою у політику. Бути ближче до народу, до людей. Розмовляти з ними зрозумілим язиком.
– Але чому ви не продовжили кар’єру шансоньє?
– Послухай, у кожної людина – свій путь. Знає, хто це сказав? Черчилль. Розумний був мужик, у мене десь 5 книжок його лежить. Всі читав на дачі. Деякі – многоразово. Просто відкриваю і можна кожну фразу в золотий цитатник. Там, єсі надо, то і козирнуть можна. Понімаєш, да…
У мене все було хорошо в житті. Все. Корпоративи йшли один за одним. Виступав на дні народження у Віті Костиля, Микити Жука та навіть цього польського бізнесмена – Стефана Мержицького. Все було цивільно і культурно. Серйозні люди. І ось одного разу після концерту я підходжу до Аліка…
– Хто такий Алік?
– Дуже уважаєма людина – Алік Саварян, ще його називали “Карамель”, бо тримав конфєтний бізнес на Привокзальному (ринку, – прим. ред.). Він мені каже, як зараз помню: “Тебе нравится, что в государстве творится?” Я йому відповідаю: “Ні”. Він такий: “Пять минут на сборы, жду у машины, страну будем менять”. Сів до нього в машину, той, як положено, налив віскаря, дуже вкусного, і почав зі мною обсуждать будущу кампанію на місцевих виборах. Я ще не дуже зрозумів, що Алік на повному серйозі це казав. Почав якось сміятися, а сам бачу, що Алік дивиться на мене так уважно, страшно дивиться і такий: “Знаешь, что я не 30%, а все 40% процентов центру плачу”. І починає перераховувати, кому платить. Потім він якось засмутився, бачу, лице скривилося, плакати буде. Сльози вже котяться, а він продовжує: “Сколько, Свят, мы будем эту коррупцию терпеть. Посмотри вокруг”. А навкруги, щоб ви розуміли, поля широкі, сонце за небокрай сідає і все золотом омиває. “Вот она наша страна, посмотри, что с ней эти с**и делают”. Я тоді все зрозумів з першого разу, ось все, перед очами пронеслися поля, корови, доярки, масло 100%, все. Я кажу: “Алік, нема питань, я згоден”. Обнялися, випили і почали до виборів готуватися.
– Яка чудова історія. Що вам здалося найскладнішим у вашій передвиборчій кампанії?
– Брехня. Я вам зараз ще одного класика процитую, тільки ви не ображайтесь. Солженіцин колись казав: “Жить не по лжи”. Мені це також ще дід казав. І десь у Черчилля схожу фразу зустрічав. Ось воно вибилось в голові, як граніт. Я так і живу все життя. Страшно не люблю брехні. Завжди, як би там не було, кажу правду, як з чистого паперу читаю. І коли кампанія почалась, скільки на мене грязі вилили. Кошмар. Різні там “Жмеринські вісники” почали писати, що я тамада мафії, що я кришую кондитерський бізнес, що я сплю зі студентками Жмеринської філії Університету сучасних знань, що я приймаю наркотики. Я кажу, люди, які наркотики, ви мене бачили? Я проста робоча людина (з пальця гостя падає 15-грамове золоте кільце, – прим. ред.).
– У вас кільце впало.
– Чуть шайбу не загубив (сміється). Але то таке, матеріальне все. Вони мимольотне. Головне в нашому житті – бути ближче до Господа Бога. Душа – вічна. Тому і по правді треба жити.
– Ви досить віруюча людина. Що ви зробили для вірян Жмеринки?
– Три храма побудував. Новоапостольский, костел святого Микити, храм імені Ольги Богуславської. У мене є навіть нагорода від місцевого архієрея “За віру та добробут”. Зараз ще спорткомплекс з сауною будується для собору св. Павла.
– У ЗМІ можна знайти інформацію, що землю для будівництва храмів ви отримали за допомогою рейдерства?
– Ось про це я і казав вам. Брехня. Чистої води брехня. Нам віряни самі цю землю запропонували. Так, перемовини з ними були. Але то ви не знаєте отця Митрофанія. Він – солідний мужчина, який вміє за допомогою слова, а не сили з людьми знайти спільну мову. Приїхав до вірян і на вушко прошептав, я там навіть і не чув. що прошептав, але відразу землю на громаду і переписали. Я кажу: “Отче, що це за чудасія була, мої хлопці приїжджали, Аліка приїжджали, а ви два слова сказали і результат”. Він відповідає: “Шлях до серця треба шукати, як вчили нас праотці, бо земля нагодує, а віра – врятує”.
– Золоті слова.
– Безперечно. Я ж кажу – солідний мужчина. Подарував мені на юбілей ось такий хрест (демонструє золотий хрест, інкрустований бурштином). Наш бурштин, рідненький, з рідної землі, але головне – освячений.
– У вас багато нерухомості?
– Яка нерухомість. Я ні копійки на ту нерухомість не вкрав та не заробив. Ви подивіться, як зараз живуть мери та місцеві депутати? Голота. Ось, ми тут з вами сидимо, так, є будинок, так, є город, ну 40 соток – це хіба багато? Ви бачили, як живуть європейські політики? 5 машин, 5 дач, 5 квартир і зарплатня десятки тисяч. Тому і не крадуть.
– НАБУ відкрило на вас провадження за незадекларовані квартири у центрі міста.
– Хай відкривають. Це репресії, це 30-ті роки, Сталін. Так, є у мене квартири, але вибачте, хіба я не міг заробити на нерухомість, коли був співаком? Мене знають усюди: у Кармалюкові, у Демидовці, у Коростовці, у Кацмазовці… Одним словом – усюди. Вся Україна мене слухає. 7 золотих альбомів за 2 роки кар’єри. Про що йде мова, я не розумію? Все чисто та прозоро.
– Що ви бажаєте зробити для Жмеринки?
– Про храми вже казав. Скоро урочисто відкриємо нову автобусну зупинку, дуже люксову. Там будуть диван, коври, давньогрецькі статуї та кондиціонер. Це буде перша подібна автобусна зупинка в Україні. Такої нема навіть в Еміратах. Жителі Жмеринки повинні жити комфортно. Це мій девіз і все, більше нічого слухати не хочу. Гості нашого міста будуть мати змогу оцінити головні достопрємічатєльності міста: царський вокзал та зупинку в неокласичному стилі.
– Ви дбаєте про архітектуру міста?
– Звичайно. Я люблю ізиск у всьому. Щоб кожен віточек, фінтіфлюшка на своєму місці стояли. Ось був у нас будинок гімназії. Гарна будівля, колись була. Зараз страшно дивитися, сльози тільки і збираєш. Я дав наказ: знести це страхіття та побудувати сучасний, стильний та молодіжний торгово-розважальний комплекс з кінотеатром, кафешками та дорогими бутіками.
– Але за проєктом ваш ТРЦ буде нагадувати куб?
– Мені сказали, що це – постфункціоналізм. Розумієте? Ми йдемо в сучасне, в ногу с трендами, прямісінько до прогресу. Треба більше технологій, айфонів, смартфонів, діджітал-менеджмент, айті-принтери, лінокси, хайтек, оце все. Попереду всій планети.
Крім того, ми плануємо провести конкурс краси “Міс Жмеринка – 2020”, але то вже після карантину.
– Як карантин відобразився на жителях міста?
– У нас все нормально, як бачите. Люди гуляют, площадки відкриті для дітей, пошта працює, магазини працюють. Я можу пишатися. При мені – жодного захворівшого у Жмеринці, бо імунітет крєпкій. Я дав наказ: всім роздати часник, редьку та лимони. Три головні компоненти в боротьбі з вірусами. І всьо.
– Це надихає. Останнє питання: “Опинившись перед Зеленським, що ви йому скажете?”
– Вова, давай не цей во.
Спілкувався Олег Виговський
для ІНФОТАБа
